Поезія
Пісня 3-тя
Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» . Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi».
Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже сади розцвiли й солов'їв навели.
Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!
Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.
В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!
Душа моя процвiл, радостi менi дала.
Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.
Душа його - Божий град, душа його - Божий сад.
Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,
I весною все пахтить, - листя тут не облетить.
Боже мiй! Це ти - мiй град! Боже мiй! Це ти - мiй сад,
А невиннicть - то мiй квiт, мир, любов - ото наш плiд.
Бо душа моя верба, ти для неї, як вода,
Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.
Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,
В менi вбий усякий гpix - це є ключ моїх yтix!
Пісня 9-та
Святому Духу. Iз цього: «Добрий дух твiй нехай попровадить мене пo piвнiй землi». «Тож зiйдiмо i змiшаймо там їxнi мoви, щоб не розумiли вони мови один одного».
Свiй смисл усяка голова трима,
А серце всяке - свою любов,
В думках одного у людей нема,
У вiвцях, козах хтось смак знайшов.
Менi ж свобода лиш одна вабна
I безпечальна, препроста путь,
В життi це мiрка є основна,
3'єднае коло циркуль отут.
Святий мiй Боже i вiкiв творець,
Стверди, що клав був ти на скрижаль,
Нехай потягне з кiнця в кiнець
Наш свiт, як тягнуть магнiти сталь.
Коли неправо бачить десь око,
Навчи хуткiше, отче ти мiй,
Людей ти бачиш, сидиш високо, -
Думок даремних в них рiзнобiй.
Один на схiдний, той - вечiрнiй край
Пливуть по щастя з ycix вiтрил,
Той у пiвнiчнiм краю уздрiв рай,
На пiвдень iнший шлях свiй вiдкрив.
Один та й каже: «Онде хтось косить»,
А iнший мовить: «Мабуть, стриже».
А цей: «У воза п'ять колic», - голосить.
Скажи: який бic мислi сiче?
Пісня 12-та
Iз цього зерна: «Блаженнi вбогi духом» , тобто «Премудрicть книжника в доброчасностi святкування, а коли умаляеється в дiяннях cвoїx, упремудриться» (Сирах). «Змалiйте i розумiйте...».
В город не пiду багатий - на полях я буду жить,
Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселнна тишу, спокiй розгорта.
Бо мiста, хоча й високi, в море розпачу штовхнуть,
А ворота, хоч широкi, у неволю заведуть.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Hi, не хочу їздить в море, красних не вiзьму одеж,
Бо вони ховають горе, сум, сум'яття, страх без меж.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Йти гидую з барабаном завойовувать мicта
Чи лякать цивiльним саном, щоб хилилась бiднота.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Не бажаю наук нових, крiм здорового ума,
Kpiм розумностей Христових, бо солодкiсть там сама.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
I нiчого не бажаю, окрiм хлiба та води,
Вбогiсть приятелем маю - з нею ми давно свати.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
За маєток земний маю спокiй, воленьку святу,
Окрiм вiчностi бажаю я дорогу цю просту.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
А коли до всього того гpix збороти до кiнця,
Так тодi скажи: якого треба прагнути вiнця?
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Здрастуй, любий мiй спокою! Ти навiки будеш мiй,
Добре буть менi з тобою: ти для мене, а я твiй.
О дiброво! О свободо! Я в тобi почав мудрiть
I в тo6i, моя природo, шлях свiй хочу закiнчить.
Пісня 16-та
На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi».
Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.
Минула нудьга. Свiт любо сяє.
Веселicть сердечна - це ведро неба ясного,
Коли преминув морок, шум вiтру мирського.
О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,
Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.
Проте вже веселка менi яскраво заграла,
Неначе голубка менi мир звiщувала.
Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!
Вже кволостi край, встав я iз гроба.
О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,
Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.
Пісня 18-та
«Бог противиться гордим, а смиренным дає благодать».
Ой ти пташко-жовтобоко,
Не клади гнiзда високо,
А клади його на лужку,
На зеленому морiжку.
Яструб ген над головою
Висить, хоче ухопить,
Вашою живе вiн кров'ю,
Глянь же! Пазурi сталить!
Стоїть явiр над горою
I киває головою,
Буйнi вiтри повiвають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потiчок близько,
Видно воду аж до дна.
Нащо ж менi гадати,
Що в селi родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
А я буду co6i тихо
Коротати милий вiк,
Так мине менi все лихо -
Щасний буду чоловiк.
Пісня 19-та
На кiнець цього: «Во ми не маємо боротьби проти кровi та тiла» . «Потопчеш ти лева та змiя» . «Вiзьмiть... меча духовного, який є слово Боже» .
Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль!
Гризеш мене затята, як мiль плаття чи ржа сталь.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Де не буду, все з тобою всюди всякий час.
Ти, як риба з водою, завжди бiля нас.
Ах ти, скуко, ах ти муко, люта муко!
Звiряку злу заколеш, коли вiзьмеш гострий нiж,
Нуди нiяк не збореш, хоч меч добре свiй сталиш.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Добросердечнее слово коле звiрiв цих,
Увiйти воно готове до думок твоїх.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Христе, ти меч верховний, а пiхви - плоть повсяк час!
Почуй наш крик, слiз повний, милуй у звiрах цих нас!
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Голос нам з неба солодкий буде провiщать,
Як блискавка, полк бридотний звiрiв буде гнать.
Геть ти, скуко, геть ти, муко, з димом, з чадом!
Складена 1758 року в степях переяславських, у селi Ковраї.
Пісня 21-ша
На кiнець такого: «Скажи ж менi ти, кого викохала душа моя: де ти пасеш, де даєш ти спочити у спеку».
Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте!
Вiвцi у полi пасеш? Голуби, звicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя, а де ти живеш? Мудрiї, скажiте!
Чи в небi ти пиво п'єш? Книжники, возвicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Книжники мудрi мовчать, птицю ж не спитати,
Де нашу матiр шукать? Годi нам те знати.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя нема на землi, щастя нема i в небi,
Не вiднайти и у вуглi - iнде шукать треба.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися...
Небо i мicяць, земля й зорi всi - прощайте!
Гавань лиха ви моя - бiльше не чекайте.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися...
Bci я минув небеса - що iще шукати?
Був у пiдземних низах - як їx пiзнати?
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Швидше i швидше лечу, скаче мiй олень стрiмко,
Вище небес та гip мчу: крин зеленiє гiнко.
О щастя, свiт мiй преясний!
О щастя, цвiт мiй прекрасний!
Ти мати i дiм, нинi бачу i чую тебе!
Ласощ його - це гортань, очi голубинi,
Все є любов та Харрань , руки кришталинi.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Перстом мене не торкай, бо так не пiзнаеш,
Зовнi мене не шукай, бо не вiдшукаеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Ах! Наверни-но свiй зiр - мене окриляє,
Вище стихiй, вище гip мене пiдiймае.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Сядем co6i, брате мiй, сядем для бесiди,
Слово солодке живе чистить менi бiди.
О щастя, свiте наш ясний,
О щастя, свiте наш красний
Ти мати i дiм, бачу i чую я нинi.
Стадо пасеш ти в кринах, з полудня в горах заснеш,
Не в Гергесенських полях, - їxнiх долинах живеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Пісня 23-тя
Із цього: «Зникають у мapнoтi дні». «Час відкупу... Відступіть i зрозумійте».
Ми тебе зовем марнуем,
О життя щасливий час!
Мов тягар на спині, чуєм,
Тратим марно повсякчас!
Наче прожитий час та й вернеться назад,
Наче ріки до своіх повернуться струмків,
Наче зможем життю хоч би piк ще додать,
Мов з безмежних життя в нас складається днів.
Тож для чого так бажаем
Жити літдо вiciмсот,
Коли ми життя збуваєм
На дурниць пустомолот?
Краще мить чесно жить, аніж день в мислях злих,
Краще в святі день пробуть, аніж безбожний piк,
Буде чистий хай рік, ліпш ніж десять брудних,
Краще десять корисних, аніж безплідний вік.
Кинь, о друже мій, безділля,
Дорожити варто днем,
Зразу ти берись до діла -
Час безслідно промайне!
Не наше то уже, що пройшло мимо нас,
Не наше, що принесе прийдешня пора,
Сущий день тільки наш, а не ранковий час,
Не знаєм, що принесе вечорова зоря.
Як не вмієш так-от жити,
Вивчи-бо фiгypy ту!
Ах, не може умістити
Розум хитрість цю просту.
Знаю, наше життя сповнене брехунів,
Знаю, що вельми дурний у світі чоловік,
Знаю, чим більш прожив, тим більше подурнів,
Знаю, сліпий є той, що заклада собі вік.
Пісня 24-та
римського пророка Горація, перетлумачена малоросійським діалектом у 1765 році. Вона починаеться так: «Otium divos rogat in patenti...» Схиляє-бо добре наставления до спокійного життя (лат.).
О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас.
За тобою ген вітрила розгорнули кораблі,
Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі.
За тобою марширують, палять, знищують міста,
Цілий вік бомбардирують, а чи зможе хто дістать?
Мабуть, там живутьпечалі, де велично-пишний дім,
А в малому менше жалю, як є все потрібне в нім.
Невдовольні нічим ми - то печалей джерело!
Помислами повні злими - ось бунтарства де зело!
Потримаймо дух неситий! Годі мучити свій вік!
Не шукай край знаменитий! Будеш також чоловік.
Бо ж печаль ускрізь літае, по землі та по воді,
Швидше блискавок ширяє, знайде i в добрі, й біді.
Жартом треба смуток бити, будь в житті, як Бог подав,
Годі червам нас точити - час до того не настав.
Славні прикладом repoї, та побиті на полях,
Довго хто живе в спокої, той стражда в старих літах.
Одарив вас Бог грунтами - це пропасти може, знай.
Жеребок мій з бідняками, та Бог мудрості дав пай.
Nihil est ab omni parte beatum - «Є чаша всім людям».